В конце прошлой недели на нашем сайте состоялась видеоконференция с футбольным телекомментатором и ведущим программы "ПроФутбол", выходящей на телеканале "2+2" Игорем Цыганыком.

Наш гость более часа отвечал на вопросы читателей UA-Футбол, рассказал почему критикует "Шахтер", поведал о проблемах в отечественном судейском корпусе и своей встрече по этому поводу с Пьерлуиджи Коллиной, вспомнил о первом "телевизионном" опыте Виктора Леоненко, приоткрыл завесу относительно будущей книги Виталия Кварцяного... Предлагаем вашему вниманию первую часть текстовой версии данного мероприятия.

«Початок роботи на «Мегаспорті» - один з найяскравіших періодів у моєму житті»

- Де ви навчалися, який ВУЗ закінчували, як потправили на телебачення?

- Я буду відповідати української мовою. Справа у тому, що багато людей задають мені питання: чому я завжди говорю українською мовою, а з деякими гостями програми «Профутбол» російською. По-перше, є формат програми, у якому зазначено, що все має бути на українській мові. Але, звичайно, існують моменти, коли людина просить спілкуватися на російській мові, бо вона української не розуміє. В житті мені набагато простіше спілкуватися українською мовою.

Я закінчив середню школу №15 м.Львів, вона була з літературним нахилом. У певний період часу, коли мені було близько 15 років, я зрозумів, що можу бути журналістом. Вирішив спробувати себе у цій професії. Було два варіанта – історія або журналістика. В цій ситуації батьки дали мені можливість зробити вибір. Я обрав журналістику і у 1997 році я поступив на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Там я провчився п’ять років. У 1999 році я вперще поїхав на практику до Києва – мене запросили у спортивну редакцію УТ-1. У програмах «Футбол» та «Світ спорту», яка в той час тільки запускалася, я пройшлов практику. У 2000 році, після закінчення третього курсу, я знову пройшов там пратику. Одразу після повернення у Львів мене запросив працювати у львівську газету «Експрес» нинішній генеральний директор «Карпат» Ігор Дедишин, який в той час був редактором спортивної сторінки цього видання. Потім у Львові був такий проект, як «Спортпанорама», у створенні якого ми брали безспосередню участь. Після закінчення університету, у 2002 році, заступник директора творчого об’єднання спорту Олександр Борисенко, з яким ми познайомилися, коли я був на практиці, зробив пропозицію приїхати до Києва і спробувати себе на телебаченні вже як повноцінного спеціаліста. Я приїхав, деякий час постажувався. Через деякий час мені сказали, що я підхожу. Я почав працювати кореспондентом програм «Наш футбол» і «Світ спорту». Насправді, було дуже цікаво. Цей досвід, який дав УТ-1, - безцінний. Умови роботи були достатньо хороші, вони давали можливість розвиватися. Олександр Борисенко зібрав дуже хорошу команду і вона, як на мене, дала достатньо непоганий результат, тому що всі люди, які прийшли тоді працювати, залишилися потім у журналістиці, у якій і зараз працюють. Не було випадкових людей, які прийшли і пішли. До речі, одним з таких людей являється керівник сайту UA-Футбол Павло Сергійович Черепін.

У 2005 році почалося формування телеканалу «Мегаспорт», де керівниками були Олександр Борисенко і Сергій Долбілов. Перший був продюсером, а другий – креативним директором. На той момент це був перший спортивний канал, було дуже цікаво спробувати себе. Коли надійшла пропозиція, ми вже не думали. Початок роботи на «Мегаспорті» - один з найяскравіших періодів у моєму житті. Можливості були достатньо серйозні, ніхто не ставив якихось рамок, все було демократично і цивілізовано. Наші керівники дозволяли реалізовуватися. При всій цій демократіїї була досить серйозна дисципліна, яка дозволяла робити якісний, як на мене, продукт. Довгий час «Мегаспорт» швидко розвивася. Згодом цей канал став частиною структури, головним каналом якої є «Інтер». Потім почалися чисто політичні і бізнесові справи – ліцензію «Мегаспорту» перекинули на «К1». «Мегаспорт», який був ефірним каналом, став супутниковим. Звичайно, рейтинги впали. Увага до цього каналу з боку керівництва зменшилася. Певний період часу був застій і у кінці 2009 року цей канал було вирішено перейменувати у «Мега», який до спорту мав опосередковане відношення.

«Відверто про футбол» - це програма, яка буде довго у моєму сердці»

- На «Мегаспорті» виходила програми «Відверто про футбол». Хто автор цієї програми?

- Ідея програми належала Сергію Олексійовичу Долбілову, яка була підтримана Олександром Васильовичем Борисенко. Я вважаю, що ці дві людини були креативою, яка штовхала канал вперед. Але найголовнішим була підтримка керівництва – генерального директора каналу Олександра Борисовича Ларіна. При ньому було комфортно працювати. Довгий час «Мегаспорт» не мав можливості побудувати студію, а без неї було досить складно. Коли канал став частиною «Інтера», переїхав в інше місце, нам виділили павільйон для створення студії. В цей момент якраз виникла ідея створити футбольну програму. Головною ідеєю було створення ток-шоу. Ми зібралися і вирішили створити передачу, в якій можна було б просто відверто говорити про футбол. У 2008 році першим гостем програми став Йожеф Йожефович Сабо, з яким вийшла фантастична програма. В той час він був дуже ображений на «Динамо», з якого його звільнили. Він досить жорстко пройшовся по Сьоміну, який тільки починав працювати, та Суркісам. Люди, які подививлся передачу, зрозуміли, що можна приходити і відверто, щиро говорити. Також Сабо жорстко говорив про Леоненка. Одразу після завершення програми вже не викликало сумнівів, хто стане наступним гостем програми. Ми запросили Леоненка. Мені здається, що перший телевізійний досвід Віктор Євгенович отримав якраз у нашій програмі. Це була просто фантастична програма, коли Леоненко показав свій телевізійний хист, видав багато цікавих моментів, фактів, епізодів з життя. Після перших двух випусків програма вже мала якийсь резонанс. Перед запрошенням гостя, ми обговорювали те, що ми хочемо почути, щоб не було зажатих моментів. Звичайно, були люди, які приходили і казали, що це табу, про це говорити не будемо. Ми дослухалися до них, але ми говорили, що будемо задавати гострі питання, і якщо вам вдасться на них відповісти, то відповідайте, а якщо ні, тоді, мабуть, краще не приходити.

Потім почалися такі історії, коли люди почали дзвонити, шоб прийти до нас на передачу. Це було табу, адже ми вибирали гостей, які були цікаві нам. Не було ніяких кулуарних моментів, коли на нас могли натиснути, хоча такі спроби були. Хочу подякувати нашим керівникам, які нас від цього оберігали. Згодом ми почали запрошувати у програму людей з різних міст України, не обмежуючись Києвом. До нас приїджали Анатолій Волобуєв, Олександр Косевич, які розказували досить цікаві речі. Були функціонери з ФФУ, ПФЛ, шукали людей, які не були «заштамповані» у футболі. У нашій передачі багато з цих людей просто розкрилися. Наприклад, у Юрія Івановича Кіндзерського після першої програми були великі проблеми. Ми його запросили в гості і він щиро розказав, як його команда здобувала путівки у першу та вищі ліги. Після цього йому три роки згадували цю програму, наговорив він достатньо багато.

«Відверто про футбол» - це програма, яка буде довго у моєму сердці. Мені було дуже комфортно працювати з Роберто Моралесом. У нього енциклопедичні знання у футболі, дуже хороша пам’ять, його дуже важко на чомусь підловити. Він досить спокійно, флегматично доводив свою точку зору. З ним було дуже цікаво, він інколи задав такі питання, які ставили вступор гостей і змушували їх себе не досить зручно себе почувати.

- Чи можливо, що вона знову з’явиться в ефірі?

- Вона специфічного формату, розумієте? Вона для обмеженого кола глядачів. Я не вважаю, що вона має сенс на загальнонаціональному каналі. Вона настільки зорієнтована на якусь певну тему, що для загалу вона не буде цікавою. Але на спортивному каналі, можливо, вона колись поновиться. У нас є спортивні канали, які зорієнтовані на спорті та футболі. Формат вже є, вони мають можливість повторити. В нас немає авторського права на цю програму. Якщо хтось хоче і бажає, то потрібно це робити. Для того, щоб її робити, треба мати дуже глибокі знання у футболі. Бувають ситуації, коли тебе намагаються загнати у кут, акцентуючи на тому, що ти не пам’ятаєш те чи інше. Я думаю, що з часом вона безперечно поновиться. Тим більше мені здається, що телеканал «Футбол» збирається робити якісь нові студійні проекти. Можливо, якийсь варіант повторення програми «Відверто про футбол» має там місце.

- Пам’ятаєте перший матч, який вам довелося коментувати?

- Звичайно. Влітку 2003 року, коли я працював на УТ-1, який показував матчі чемпіонату України, до мене підійшов Сергій Степанович Савелій. Я його дуже поважаю. Повірте мені, це людина дуже широкої душі. Абсолютно щира людина, яка багато допомагала молодим. Він ніколи нікому не відмовляв. Сергій Степанович спитав мене, чи не хочу я разом з ним поїхати до Львова коментувати матч «Карпати» «Шахтар». Для мене Львів – рідне місто, я завжди сумую за ним. Я погодився і ми поїхали. Ми сіли, я дуже хвилювався, і якось так відпрацювали. Матч запам’ятався тим, що Кабанов забив перший пропущений гол Стіпе Плетікоси в українському чемпіонаті. «Шахтар» по ділу переміг. Після цього я не міг довго заснути. Так що дорогу у коментатори мені дав Сергій Степанович Савелій. Це був перший футбольний матч, а потім пішло-пішло-пішло... Ще був матч з пляжного футболу. Це була зустріч України та Бразилії. Наша збірна програла, але досить добре виглядала.

- Як ви опинилися на «плюсах». Від кого надійшла пропозиція?

- У 2009 році припинив своє існування телеканал «Мегаспорт». Продовжувати співробітництво з каналом «Мега», який не мав відношення до спорту, не було змісту. І я зорієнтувався на тому, що з Сергієм Долбіловим і Олександром Борисенко ми робили фільми для телеканалу «Інтер». Також я коментував матчі збірної України, в принципі почував себе досить добре. У грудні вперше ідею про те, що можна співпрацювати з програмою «Профутбол» озвучив Сергій Долбілов. Але це було так – мимохідь, для мене це було досить несподівано, тому що я ніколи не позиціонував себе, як ведучий.

Журналістська робота для мене набагато цікавіша. Я не передбачав можливість бути ведучим програми «Профутбол». У січні мене запросив на розмову шеф-редактор «Профутболу» Степан Валентинович Щербачов. Він сказав, що хоче змінити формат програми і записати зі мною тракт. Ми його записали і через деякий час подзвонив Степан Валентинович і сказав, що мене затвердили. Після цього почалася робота. У мене було багато нюансів, які ми обговорювали. Я не хотів припиняти свою роботу на телеканалі «Інтер» - коментувати матчі збірної України, тому що це не тільки велика відповідальність, але і крок вперед. Ще в мене була умова, що я буду не тільки ведучим програми, але й буду брати участь у формуванні програми, редакторській роботі. Всі умови були узгоджені. Ми домовились, що я допрацюю конкретну кількість матчів на «Інтері», а потім припиню свою роботу там, тому що є певна телевізійна коректність. У березні «Профутбол» вийшов у новому форматі. Ми почали працювати і на даному етапі продовжуємо співпрацювати.

- Чи знайомі ви з власником каналу Ігорем Коломойським?

- Ні. Я знайомий лише з генеральним директором групи каналів «1+1» Олександром Ткаченко. Коли мене брали на роботу, я з ним познайомився і він побажав мені успіху.

- Чи буде на каналі регулярно коментувати Денис Босянок?

- Я думаю, що так. Коли я прийшов працювати на цей канал, Степан Щербачов попросив мене дати якісь поради молодим коментаторам, які в той час починали коментувати матчі на телеканалі. Я розгубився, тому що ніколи не займався такою роботою. Одне діло коментувати самому, і зовсім інше розповідати іншим про те, як треба коментувати. Послухавши тракти цих хлопців, я зрозумів, що вони всі можуть стати коментаторами. У кожного з них була своя своєрідність, мені сподобалося. В кінці минулого чемпіонату вони вийшли в ефір. Це Володя Кобельков, Воломир Звєров, Саша Золотогорський, Олег Шмідт, були спроби у Дмитра Паворознюка, зараз вже коментує Вадим Скичко. Ми почали закривати деякі телетрансляції своїми коментаторами. Це був миттєвий прогрес. Зараз вони вже працюють на серйозних матчах, коментують еврокубки. Влітку Степан Щербачов почав запрошувати коменторів, які б коментували чемпіонат України. Але з’явилися свої, виникла незрозуміла ситуація. З нами постійно співпрацювали Олександр Тангаєв і Олександр Гливінський. Крім них були молоді, а також я, коли мав можливість. А потім, коли збільшилась кількість трансляцій, коли купили права на показ еврокубків, стало зрозуміло, що потрібні ще коментатори. Тому вирішили звернутися до Дмитра Джулая та Дениса Босянка, які працювали на «Повєрхності», і вони погодилися. Джулай вже коментує, а у Дениса були якісь перемовини з Щербачовим. Наскільки я розумію, Босянок попросив взяти якусь певну паузу. Але зараз він вже буде постійно залучатися до роботи. Наступний поєдинок «Динамо», вдома проти «Олександрії», буде коментувати Денис Босянок. Він також має коментувати «Ворскла» - «Стандард». Молоді хлопці, які в нас коментують, да і я сам, можемо багато чого навчитися в цих людей.

«Я виховувався на польских коментаторах»

- У вас, як у коментатора, існує об’єкт для наслідування?

- Важко сказати. Я сам задаю собі це питання, з ким себе можна порівняти. Не існує українська школа коментаторів. Є українські коментатори, такі як Савелій, Дерепа, Щербачов, але вони у радянський час працювали переважно російською мовою. Безперечно, у цих коментаторів ми чогось навчилися, зробили певні висновки, і почали працювати по-своєму. Наступне покоління прийде і зробить висновки вже із нас, і буде працювати ще краще. Тобто українська школа коментування почала формуватися у кінці 90-х років. Пройшло дуже мало часу. Через це я не можу сказати, що існує якийсь кумир серед українських коменаторів. Але поважаю я всіх, особливо Валентина Васильовича Щербачова. Я дуже люблю передивлятися колишні матчі, наприклад «Динамо» у 1980-ті роки. Одного разу у Москві я купив 200 дисків. Приїхав у фонд, де збиралися ці трансляції, попросив, щоб мені записали матчі, заплатив фантастичні гроші, але привіз їх всіх до Києва, і вже встиг всіх їх передивитися. Послухавши ці трансляції можу сказати, що вони добре коментували, хоч і російською мовою. Вони хороші вчителі, але це все російськомовні.

Я виховувався на польских коментаторах. Ми жили на заході країні, у Львові завжди ловилися польські каналі. У радянські часи не показували фінали еврокубків, їх почали показувати з 1989 року. Поляки почали показувати їх раніше. Я пам’ятаю поєдинок на «Ейзелі», у якому зустрічалися «Ювентус» та «Ліверпуль». Поляки показували всю трансляцію, починаючи з тієї бійки фанатів. У польских коментаторів експресія просто фантастична. Можливо, моя експресивність якраз і йде звідси. Вони були достатньо вільні в ефірі. Якби зараз повторити ті фрази, які вони тоді говорили в ефірі, нас би познімали з ефіру. Вони були страшенно різкі. Вони могли просто втоптати у болото футболіста. Але так само могли його і підняти вище сонця, якщо гравець видавав фантастичний матч. Радянські коментатори були якісь шаблонні.

«Знайомство і спілкування з Кучеревським збагачує»

- Деякі вболільваники вважають, що ви необ’єктивно ставитися до «Шахтаря». Іншим учасникам чемпіонських перегонів, «Динамо» і «Металісту», ви більше симпатизуєте і тому не дозволяєте собі різких коментарів на їх адресу.

- «Шахтар» позиціонує себе як один із кращих клубів Європи. Коли у людей така позиція, вони повинні розуміти, що вимоги будуть відповідні. Журналісти можуть собі дозволити все, що захочуть. На даному етапі вони являються живим відображенням думки вболівальників. Тому я до цієї команди буду ставитися досить прискіпливо. Якщо команда претендує на звання однієї із кращих у Європі, то потрібно йому відповідати.

З приводу «Динамо» так само. Якщо вона позиціонує себе, як одна із кращих команд у Східній Європі, треба вести себе відповідно – виховувати футболістів, показувати відповідний рівень гри.

Моя поблажлевість до «Металіста» якраз пов’язана з тим, що ця команда ще росте. На даний момент того пафосу, який присутній у «Шахтаря» і «Динамо», в них немає. От коли вони стануть одним із кращих клубів Східної Європи і почнуть себе так позиціонувати, тоді до них будуть такі самі вимоги. Це навіть не футбольні моменти. Це моменти сприйняття життя.

Я коментував фінал Кубку УЄФА у Стамбулі. Можливо, буде не скромно, але я себе вважаю також переможцем Кубку УЄФА, тому що ми коментували цю гру, переживали страшне. Я не пам’ятаю, що ми говорили, взагалі не пам’ятаю гри. Я пам’ятаю лише рахунок 2:1, крик: «Жадсон б’є - гол!!!», і нас Борисенко ледве спіймав з Роберто Моралесом, щоб ми не впали з верхнього ярусу стадіону. На євроарені я завжди вболіваю за «Шахтар», тому що це український клуб. Звертати увагу на роботу журналістів можна, але ображатися – це не рівень такої команди.

- Хотілось би почути думку і відносно «Дніпра».

- З «Дніпром» у меня пов’язані такі теплі стосунки. Я був молодим журналістом, коли мене познайомили з Кучеревським. Знайомство і спілкування з ним настільки збагачує, що він залишив просто неймовірні враження. Це людина, яка була однакова у всіх умовах. Вона однакова з власником «Дніпра» і така сама вона була з журналістом, який вперше приїхав брати інтерв’ю. Вона така сама з футболістом, з ДАІшником на дорозі. Не можу передати, просто шалені враження. З того часу, не те, щоб симпатія, але склалося таке хороше ставлення до «Дніпра», і це, напевно, нічим не стерти. Тобто ці емоції від спілкування з Кучеревським до цих пір зберігають хороше ставлення до команди. Мені здається, що на данному етапі «Дніпро» проходить етап становлення. Всі ми прекрасно розуміємо, що в українському футболі існують певні правила ведення гри. Вони є закулісні, кулуарні, про які ніхто не говорить, але вони є. От мені здається, що «Дніпро» вирішив оминути ці правила і намагається грати по іншим правилам. Ці моменти, які зараз є у «Дніпра», вони пов’язані лише з цим. Я думаю, що люди мене зрозуміють.

Хочу ще декілька слів сказати про «Металіст». Мене вже давно пов’язують теплі давні стосунки з Мироном Богдановичем Маркевичем. Якщо ми тут вже відверто говоримо, хоча, можливо, я не маю право висловлювати свою вболівальницьку думку, але я хочу, щоб чемпіонат України виграв хтось крім «Динамо» і «Шахтаря». Я вболіваю за «Карпати», бо я зі Львова. Але на даний момент я розумію, що вони не здатні претендувати на це звання. «Металіст» або «Дніпро» - нехай хтось з цих команд виграє чемпіонат. Ми брали інтерв’ю у Миколи Павлова. Він робить з Полтави футбольне місто. Він розповів, як змінилися його керівники за той проміжок часу, який минув з моменту, коли він прийшов у клуб. Після того, як команда виграла Кубок України, а потім пробилася у груповий етап Ліги Европи, це небо і земля. Думка про те, що у боротьбу за чемпіонство «Динамо» і «Шахтаря» ніхто не вклинеться, є стереотипною. Це буде важко зробити, але я хочу, щоб таке сталося. Один мій товариш нещодавно одну хорошу річ сказав, що «Металісту» потрібно перестати з помпою святкувати свої бронзи, бо на цьому можна зупинитися. Треба сприйняти це один раз, як невдачу. Можливо тоді щось зміниться і тоді команда вистрелить. Це не є твердженням того, що я люблю «Металіст» більше, ніж «Динамо», «Шахтар» чи «Дніпро».

«Буду редактором книжки Віталія Кварцяного»

- Були такі випадки, коли після виходу ваших програм дзвонили керівники клубів і просили більш лояльно висловлюватися на адресу їх команд?

- Було дуже багато таких моментів. Існують різні люди. Є деякі керівники клубів, які можуть подзвонити, покричати, а на наступний день передзвонити і попросити вибачення. Бували моменти коли погрожували, що завтра мене знімуть. Мені здається, що у футболі, такому чоловічому виді спорту, стосунки рівніші, ніж у політиці чи економіці. Там одразу помітно, де люди говорять правду, а де вони кривлять душею. У футболі набагато більше достойніших людей, які не будуть говорити на чорне і біле. Вони можуть в емоціях це сказати, але в житті через деякий час вони вибачаться. У мене, напевно, різкі розмови були з представниками усіх футбольних клубів: президентами, тренерами, прес-аташе. Були люди, які просили не показувати певний матеріал. Чесно вам можу сказати, що деколи доводиться йти на компроміс. Але боятися цього не треба. Я просто заковахвся в редакцію «Профутболу». Мені подобається, що вони всі там такі живі. Молоді хлопці горять тим футболом, шукають моменти, можуть тобі подзвонити у будь-який момент попросити щось підсказати, допомогти. Я отримую задоволення від роботи з ними. Редакція дуже сильна, мені вона дуже подобається. Таких дзвінків побільшало через ту їх критичніть. Ти розумієш, що вони праві, тому доводиться пояснювати тому тренеру чи ще комусь, що журналісти праві.

- В одній із програм ви досить негативно висловилися на адресу тренера «Волині» Віталія Кварцяного і гравців команди, сказавши: «вони там усі такі». Чим викликана така нелюбов до «Волині»?

- З Віталієм Володимировичем нас пов’язують дуже довгі стосунки, при чому вони також були досить різні. Він емоційна людина, сприймає все по різному. Ми колись домовилися, що якщо буде за що – будемо критикувати, буде за що – будемо хватили. Був момент, коли я вважав, що потрібно за це покритикувати. Я пам’ятаю ту програму, ми в ній покритикували Віталія Володимировича за досить різкі напади на адресу футболістів і занадто емоційну поведінку. Я вважаю, що наша програма тоді була права. Я гадаю, що Віталій Володимирович теж вважає, що ми тоді були праві. В нас з Віталієм Володимировичем хороші стосунки. Я, напевно, у будь-який момент можу йому подзвонити і поговорити на ту чи іншу тему. Коли «Волинь» виграє, я щасливий, бо вона також представник західного регіону, в мене там також багато друзів. Але якщо є якісь певні критичні моменти, то за них треба відповідати. У мене не тільки до «Волині» такі стосунки, але й до «Карпат». Після деякої програми я боявся приїджати до Львова. А як можна розказувати, що все добре у команді, коли воно не так? Існують деякі моменти, які не озвучаються у пресі, але до журналістів вони доходять і ти володієш інформацією про той чи інший момент. «Волинь» я поважаю. До речі, Віталій Володимирович пообіцяв мені, що я буду редактором його книжки. Він сказав, що буде писати книжку. Ми з ним домовилися, що він мене залучить в певній якості редактора.

UA-Футбол
14.11.2011 12:20